Доки Україна знаходиться на самому початку довгого шляху в утилізації відпрацьованих олив і відповідального ставлення до відходів, зкорема зусиллями таких компаній, як «Екоінтел», у світі замислюються над наступними викликами. Серед них на проблему колосального масштабу перетворюється накопичення порожніх пластикових контейнерів від мастильних матеріалів.
Що відбуваєтся з порожньою ємністю з-під моторної оливи після того, як ії вміст буде використано? Найімовірніше, що на неї просто чекає шлях на звалище. На сьогодні фактично у всіх країнах світу немає інфраструктури для належної утилізації пластикової тари для специфічних відходів і її вторинної переробки. Створена у США коаліція провідних виробників мастильних матеріалів і пакувальних компаній прагне змінити цю ситуацію.
Рейсаклінг пластмас активно розвивається, а поліетилен високої щільності, котрий застосовується у виробництві ємностей для мастильних матеріалів, є різновидом пластику, що переробляється найчастіше. HDPE – це термопластичний полімер, який також використовується в тарі для молокочних продуктів і бутлях для води через його міцність і здатність витримувати високі температури. Але використана тара для мастил являє собою особливу проблему: вона містить залишки оливи, що ускладнює переробку. Таким чином, більшість використаних ємностей для мастильних матеріалів потрапляє на звалища.
Пластик несе безліч загроз для навколишнього середовища і дикої природи, оскільки не піддається біологічному розкладанню. Нафта також шкідлива сама по собі, незалежно від того, чи потрапляє вона в організм тварин, грунт або просочується в водойми. Це одна з головних проблем, що постала перед недавно сформованою Національною коаліцією з переробки тари для мастильних матеріалівс (NLCRC). Мета цього об’єднання – розробити програму повторного використання та утилізації тари для мастил. П’ятьма членами-засновниками коаліції стали провідні виробники мастильних матеріалів Castrol, Valvoline і Pennzoil-Quaker State, а також пакувальні компанії Graham Packaging і Plastipak Packaging. На члолі коаліції Трістан Стейхен ( Tristan Steichen) з консалтингової компанії з охорони навколишнього середовища ALO Advisors, яка розташована в Брадентоні, Флорида. Пан Стейхен працює в консалтингу сталого розвитку біля 30 років. Один з членів коаліції, що займається пакуванням, й раніше співпрацював з ALO Advisors, попросив цю компанію провести саміт з переробки “небезпечної” тари. Підсумував зустріч з представниками компаній, включаючи членів-засновників, угода про створення коаліції.
«Відверто кажучи, я думаю, що цей процес міг би зрушитись з мертвої точки ще минулого року, якби не пандемія», – вважає пан Стейхен. На технічному рівні коаліція шукає реальні шляхи вирішення проблеми відсутності переробки мастильної тари. Учасники планують розробити пілотні проекти, з’ясувати, хто може бути залучений в реалізацію завдань, які справи в цій галузі взагалі, і які закони регулюють цю проблему. Коаліція збирається раз на два-три тижні, членів поділено на кілька робочих груп. Правління складається з представників кожною компанії і приймає рішення за коаліцію. Технічна робоча група розробляє пілотні проекти та вивчає ринок, зацікавлені сторони і ланцюжок створення вартості. Комунікаційній групі доручено складати прес-релізи, контент і керувати каналами соцмереж.
Дослідження, проведені на ранніх етапах існування коаліції, припускають, що попереду стоїть важке завдання. За оцінками NLCRC, в США щорічно закуповується 4,5 мільйона тонн ємностей для мастил, які, врешті-решт, не переробляються. «Промисловість працювала над цим питанням протягом багатьох років і не досягла великого прогресу», – сказав Кевін Уайтхед (Kevin Whitehead) з Plastipak, який також є членом правління NLCRC і співпрацює з технічними і комунікаційними групами.
У США на рівні штату та федеральному рівні не існує програм щодо поводження з такими контейнерами. У Каліфорнії діє детальна програма збору відпрацьованого мастила, але навіть в ній користувачам пропонується просто викинути контейнер. Наразі інфраструктура утилізації просто відкидає використані ємності з мастильним матеріалом. Пляшки з поліетилену високої щільності, в яких зберігалася олива, не відповідають чинним стандартам, а це означає, що їх не можна переробити і вони потраплять на звалище. «Велике питання – це збір, – коментують учасники коаліції. –Невідомо, що споживачі роблять зараз після використання, як в комерційних, так і в побутових цілях. Ми знаємо, що деякі з них викидають тару в сміттєвий бак, і не усвідомлюють, що вона все одно не переробляється».
Щоб вирішити цю проблему, необхідні дослідження, присвячені економіці і логістиці збирання. Це включає в себе визначення пунктів збору, будь то об’єкти роздрібної торгівлі, муніципальні підприємства з переробки відходів, пункти швидкої заміни оливив або все разом. Потім необхідно знайти організації, які бажають забрати контейнери та доставити їх переробникам.
«Необхідно створити з нуля інфраструктуру для збору і транспортування, – пояснює пан Стейхен. – Муніципальні або приватні служби не можуть збирати відходи, які були в контакті з нафтою, через забруднення і вимоги Міністерства транспорту». Він також вказав на інші об’єкти, такі як переробні підприємства, які можуть допомогти в зборі контейнерів із мастилом. «Вони вже збирають оливу і фільтри, може бути, логічним доповненням було б забирати з ними і ємності».
А пан Уайтхед зазначив, що в Мічигані переробка таких продуктів, як пляшки з-під газованої води, є «другою натурою». Він розповідає: «Ви приносите пляшки з напоями назад в магазин, ставите їх в автомат, збираєте заставу, а потім ці матеріали відправляються переробникам». Передбачається, що NLCRC може допомогти зробити щось подібне більш поширеною практикою для споживачів і переробників.
Слід враховувати два процеси переробки: механічну і хімічну. За словами пана Стейхена, у останнього методу менше проблем з ємностями, в яких є залишкова олива, оскільки він перетворює пластик в мономер.
З іншого боку, варта уваги і механічна переробка. Необхідно знайти рішення, які очищають оливу від пластика до прийнятного рівня для повторного використання. Під час цього процесу матеріали плавляться, пропускаються через екструдер і потім змішуються з іншими пластиками. Цей процес використовується для порожніх контейнерів з мастилом в деяких частинах Канади. Перероблений пластик використовується в піддонах і будівельних матеріалах, таких як трубопроводи. «Ми намагаємося з’ясувати, яка кількість залишковою оливи підходить для різних типів застосувань, – сказав він. - Може бути, в пластиці залишилося трохи залишкового мастила в результаті механічної переробки, що цілком прийнятно для того, щоб перетворити його в пляшку з оливою, пластикові відра, або перетворити в гофрований трубопровід. Кінцеве використання впливає на те, яку переробку ви повинні будете застосувати».
Навіть колір використаних ємностей для змащення може бути проблемою. Існує ринок переробленого поліетилену високої щільності, вартість якого в даний час коливається в районі одного долара за фунт, хоча цифри постійно змінюються. Але прозору ємність для молока легше переробити, ніж пляшку з моторною оливою, ззабарвлену у фірмові кольори, такі як зелені пляшки Castrol або жовті Pennzoil. Прозорий HDPE можна забарвити в будь-який колір, що дає виробникам більше можливостей. Коаліція вже розробила пілотні проекти, які будуть передані на затвердження її правлінню. А саме, розроблені два комплексних процеси утилізації контейнерів з мастильними матеріалами. Ці проекти охоплюють близько 100 підприємств на декількох ринках з різним географічним положенням і політичним середовищем. Вони охоплюють збір, взаємодію з клієнтами, транспортування матеріалів на місце переробки, їх обробку і доставку для вторинного використання. Є ще невеликий дослідницький проект. Якщо вони будуть схвалені, коаліція планує представити їх в серпні на осінніх зборах PPC в Каліфорнії.
Інформація надана компанією «Екоінтел», однією з провідних компаній на ринку паливно-мастильних матеріалів України, що дотримуються екологічної філософії. Її контакти дивіться за посиланням…
Що відбуваєтся з порожньою ємністю з-під моторної оливи після того, як ії вміст буде використано? Найімовірніше, що на неї просто чекає шлях на звалище. На сьогодні фактично у всіх країнах світу немає інфраструктури для належної утилізації пластикової тари для специфічних відходів і її вторинної переробки. Створена у США коаліція провідних виробників мастильних матеріалів і пакувальних компаній прагне змінити цю ситуацію.
Рейсаклінг пластмас активно розвивається, а поліетилен високої щільності, котрий застосовується у виробництві ємностей для мастильних матеріалів, є різновидом пластику, що переробляється найчастіше. HDPE – це термопластичний полімер, який також використовується в тарі для молокочних продуктів і бутлях для води через його міцність і здатність витримувати високі температури. Але використана тара для мастил являє собою особливу проблему: вона містить залишки оливи, що ускладнює переробку. Таким чином, більшість використаних ємностей для мастильних матеріалів потрапляє на звалища.
Пластик несе безліч загроз для навколишнього середовища і дикої природи, оскільки не піддається біологічному розкладанню. Нафта також шкідлива сама по собі, незалежно від того, чи потрапляє вона в організм тварин, грунт або просочується в водойми. Це одна з головних проблем, що постала перед недавно сформованою Національною коаліцією з переробки тари для мастильних матеріалівс (NLCRC). Мета цього об’єднання – розробити програму повторного використання та утилізації тари для мастил. П’ятьма членами-засновниками коаліції стали провідні виробники мастильних матеріалів Castrol, Valvoline і Pennzoil-Quaker State, а також пакувальні компанії Graham Packaging і Plastipak Packaging. На члолі коаліції Трістан Стейхен ( Tristan Steichen) з консалтингової компанії з охорони навколишнього середовища ALO Advisors, яка розташована в Брадентоні, Флорида. Пан Стейхен працює в консалтингу сталого розвитку біля 30 років. Один з членів коаліції, що займається пакуванням, й раніше співпрацював з ALO Advisors, попросив цю компанію провести саміт з переробки “небезпечної” тари. Підсумував зустріч з представниками компаній, включаючи членів-засновників, угода про створення коаліції.
«Відверто кажучи, я думаю, що цей процес міг би зрушитись з мертвої точки ще минулого року, якби не пандемія», – вважає пан Стейхен. На технічному рівні коаліція шукає реальні шляхи вирішення проблеми відсутності переробки мастильної тари. Учасники планують розробити пілотні проекти, з’ясувати, хто може бути залучений в реалізацію завдань, які справи в цій галузі взагалі, і які закони регулюють цю проблему. Коаліція збирається раз на два-три тижні, членів поділено на кілька робочих груп. Правління складається з представників кожною компанії і приймає рішення за коаліцію. Технічна робоча група розробляє пілотні проекти та вивчає ринок, зацікавлені сторони і ланцюжок створення вартості. Комунікаційній групі доручено складати прес-релізи, контент і керувати каналами соцмереж.
Дослідження, проведені на ранніх етапах існування коаліції, припускають, що попереду стоїть важке завдання. За оцінками NLCRC, в США щорічно закуповується 4,5 мільйона тонн ємностей для мастил, які, врешті-решт, не переробляються. «Промисловість працювала над цим питанням протягом багатьох років і не досягла великого прогресу», – сказав Кевін Уайтхед (Kevin Whitehead) з Plastipak, який також є членом правління NLCRC і співпрацює з технічними і комунікаційними групами.
У США на рівні штату та федеральному рівні не існує програм щодо поводження з такими контейнерами. У Каліфорнії діє детальна програма збору відпрацьованого мастила, але навіть в ній користувачам пропонується просто викинути контейнер. Наразі інфраструктура утилізації просто відкидає використані ємності з мастильним матеріалом. Пляшки з поліетилену високої щільності, в яких зберігалася олива, не відповідають чинним стандартам, а це означає, що їх не можна переробити і вони потраплять на звалище. «Велике питання – це збір, – коментують учасники коаліції. –Невідомо, що споживачі роблять зараз після використання, як в комерційних, так і в побутових цілях. Ми знаємо, що деякі з них викидають тару в сміттєвий бак, і не усвідомлюють, що вона все одно не переробляється».
Щоб вирішити цю проблему, необхідні дослідження, присвячені економіці і логістиці збирання. Це включає в себе визначення пунктів збору, будь то об’єкти роздрібної торгівлі, муніципальні підприємства з переробки відходів, пункти швидкої заміни оливив або все разом. Потім необхідно знайти організації, які бажають забрати контейнери та доставити їх переробникам.
«Необхідно створити з нуля інфраструктуру для збору і транспортування, – пояснює пан Стейхен. – Муніципальні або приватні служби не можуть збирати відходи, які були в контакті з нафтою, через забруднення і вимоги Міністерства транспорту». Він також вказав на інші об’єкти, такі як переробні підприємства, які можуть допомогти в зборі контейнерів із мастилом. «Вони вже збирають оливу і фільтри, може бути, логічним доповненням було б забирати з ними і ємності».
А пан Уайтхед зазначив, що в Мічигані переробка таких продуктів, як пляшки з-під газованої води, є «другою натурою». Він розповідає: «Ви приносите пляшки з напоями назад в магазин, ставите їх в автомат, збираєте заставу, а потім ці матеріали відправляються переробникам». Передбачається, що NLCRC може допомогти зробити щось подібне більш поширеною практикою для споживачів і переробників.
Слід враховувати два процеси переробки: механічну і хімічну. За словами пана Стейхена, у останнього методу менше проблем з ємностями, в яких є залишкова олива, оскільки він перетворює пластик в мономер.
З іншого боку, варта уваги і механічна переробка. Необхідно знайти рішення, які очищають оливу від пластика до прийнятного рівня для повторного використання. Під час цього процесу матеріали плавляться, пропускаються через екструдер і потім змішуються з іншими пластиками. Цей процес використовується для порожніх контейнерів з мастилом в деяких частинах Канади. Перероблений пластик використовується в піддонах і будівельних матеріалах, таких як трубопроводи. «Ми намагаємося з’ясувати, яка кількість залишковою оливи підходить для різних типів застосувань, – сказав він. - Може бути, в пластиці залишилося трохи залишкового мастила в результаті механічної переробки, що цілком прийнятно для того, щоб перетворити його в пляшку з оливою, пластикові відра, або перетворити в гофрований трубопровід. Кінцеве використання впливає на те, яку переробку ви повинні будете застосувати».
Навіть колір використаних ємностей для змащення може бути проблемою. Існує ринок переробленого поліетилену високої щільності, вартість якого в даний час коливається в районі одного долара за фунт, хоча цифри постійно змінюються. Але прозору ємність для молока легше переробити, ніж пляшку з моторною оливою, ззабарвлену у фірмові кольори, такі як зелені пляшки Castrol або жовті Pennzoil. Прозорий HDPE можна забарвити в будь-який колір, що дає виробникам більше можливостей. Коаліція вже розробила пілотні проекти, які будуть передані на затвердження її правлінню. А саме, розроблені два комплексних процеси утилізації контейнерів з мастильними матеріалами. Ці проекти охоплюють близько 100 підприємств на декількох ринках з різним географічним положенням і політичним середовищем. Вони охоплюють збір, взаємодію з клієнтами, транспортування матеріалів на місце переробки, їх обробку і доставку для вторинного використання. Є ще невеликий дослідницький проект. Якщо вони будуть схвалені, коаліція планує представити їх в серпні на осінніх зборах PPC в Каліфорнії.
Інформація надана компанією «Екоінтел», однією з провідних компаній на ринку паливно-мастильних матеріалів України, що дотримуються екологічної філософії. Її контакти дивіться за посиланням…
