Незручна правда про моторні оливи, технології та допуски. Частина 1.
2022 - 2026. Роман Любін як бізнесмен нікуди не зник. Переживши втрату заводу від російських ракет, знайшов у собі сили відродитися реально з попелу. Дивом на початку повномасштабного вторгнення встиг врятувати свою дивовижну лабораторію та через пару років запустив виробництво з новими силами: створив нову компанію, знайшов інвестиції, іноземні в тому числі.
Від редактора: Це інтерв'ю – не легка прогулянка, не чергова стаття про моторні оливи із серії «що ми там ще не знаємо…!». Рекомендація для тих, хто працює в торгівлі та в автосервісі: наберіться терпіння, реально вивчіть матеріал і перейміться ним. Це гарантовано дасть вам як наступний рівень у розумінні суті моторних олив, так і наступний рівень вашої репутації та успішності бізнесу в результаті.
Романе, з чого почнемо?
Із тригера.
«Масловмістний продукт»… Я спочатку не повірив своїм очам! Перечитав тричі. Ущипнув себе за руку. Не здалося - на етикетці моторної оливи, яка потрапила до нас на перевірку, на передній стороні каністри гордо значилися зрозумілі всім «10w40», «ENGINE OIL», «API SG/CD» та інші літери та цифри, спрямовані на залучення наївного споживача, гарні рекламні значки та написи. А на звороті каністри - дрібним шрифтом, розібрати який можна тільки озброївшись лупою, вказана цікава характеристика – «масловмістний продукт для механізмів» !!! Дожили. У нашій галузі почали копіювати «геніальні» маркетингові ходи з більш розвиненого продуктового ритейлу. Але якщо з «пальмовою олією» все більш-менш зрозуміло, то що вигадали розробники вищеописаного шедевра – я не уявляю…!
Але повинен зауважити, що виробник даного продукту поводиться ще більш-менш чесно, дає, так би мовити, шанс споживачеві не припуститися помилки, розмістивши «підказку» на зворотній етикетці – треба лише не полінуватися її прочитати.
Але ж ринок завалений подібними витворами, де вже немає жодних підказок, і реальний вміст каністри є небезпечною рулеткою. Ось де проявляється особливий цинізм еволюції маркетингу!
Раніше, років 20 тому та до того, споживачеві було легко розібратися - на ринку були присутні лише імпортні оливи відомих виробників та вітчизняна і не дуже «вітчизняна» продукція (не псуватимемо карму згадками про продукцію з країни-агресора).
Все було чітко зрозуміло навіть на вигляд – у «наших» і тара простіша, в основному ПЕТ, і етикетка легко впізнавана, і ціна відповідна. Споживачу було дуже просто зробити усвідомлений і, головне, обгрунтований вибір!
Зараз же ринок являє собою цілковиту плутанину!
Полиці заполонили: імпортні оливи відомих європейських виробників; підробки імпортних олив відомих європейських виробників; імпортні оливи маловідомих європейських та інших світових виробників; імпортні оливи взагалі невідомих виробників, що видаються за європейські; численні приватні торгові марки українських компаній, що також вперто видаються за європейський продукт найвищих експлуатаційних характеристик з «багатовіковою» історією, що корінням сягає «часів гетьмана Богдана Хмельницького», але хоча б виробляється в цивілізованих країнах! Крім цього автомобільні оливи все більше завозять з ОАЕ, Туреччини, Азербайджану, які відкрито використовують базові оливи та присадки з дуже сумнозвісної країни !!! … а деякі українські компанії ще примудряються замовляти там приватні торгові марки… Ну, і, власне, продукція українського виробництва різного рівня та «фамільної приналежності», вигаданої спеціально для етикетки.
Як можна розібратися у даному калейдоскопі?
Ситуацію посилює відсутність адекватного Технічного регламенту і можливість імпортувати оливи з дуже низькими експлуатаційними характеристиками. А в Україні, проте, ще 2021 року набув чинності новий галузевий стандарт ДСТУ 9032, де нарешті прописані показники, що відповідають найсучаснішим вимогам SAE, АСЕА та API!
Але ж … Стандарт ДСТУ 9032:2020 фактично зобов'язує виробників олив в Україні орієнтуватися на сучасні міжнародні класифікації, але робить це через механізм встановлення технічних вимог до продукції. При цьому він ніяк не вплинув на зовнішньоекономічну діяльність, а саме на імпорт моторних олив, які продовжують завозитися в Україну згідно застарілого Технічного регламенту…
Саме так! Необхідність у наведенні ладу на ринку через жорсткий контроль якості стала актуальною як ніколи!
Для наведення будь-якого порядку потрібні інструменти. Тому час говорити про лабораторію. У чому саме відмінність вашої лабораторії з новим ім'ям «ІнтерОілАналітикс» від інших лабораторій на українських та європейських виробничих підприємствах? І яку головну думку ви несете у маси, маючи такий потужний інструмент?
Почну здалеку.
Дуже багато виробників і переважна більшість імпортерів навіть не уявляють собі справжню картину процесів, що протікають у моторній оливі у двигуні.
За роки відсутності адекватного ДСТУ, а прийнятий він, повторюся, лише у 2021 році (тобто за весь час існування даного бізнесу як такого) у головах усіх причетних до цієї галузі людей сформувалося дуже спрощене уявлення про те, який набір параметрів якості олив повною мірою відображає їхні експлуатаційні характеристики.
Усі звикли до ще «радянського» ГОСТ 12337-84, і прописаний у ньому нерелевантний набір показників якості брали і досі беруть за основу під час складання власних рецептур чи технічних завдань для замовлення оливі на аутсорсі. Тобто в'язкість, індекс в'язкості, лужне число, температури спалаху та застигання, щільність та зольність. Найбільш просунуті ще дивилися зміст «активних елементів» - кальцію і цинку, як непрямий показник якості присадок. Так, у цьому застарілому ГОСТі був прописано єдиний метод, який прямо відносився до найважливішої функціональної характеристики – антиокислювальних властивостей. Це «індукційний період осадоутворення» або ІПО. Але повірте мені на слово, ніхто й ніколи цей параметр не вимірював через відсутність відповідного приладу та абсолютну відсутність уваги з боку державних органів контролю.
Я багато спілкувався на зарубіжних конференціях з різними технологами, технічними керівниками і просто менеджерами з продажу в різних компаніях і спочатку дивувався з того, що більшість із них з деяким роздратуванням сприймали інформацію про те, що, виявляється, високих значень індексу в'язкості та лужного числа явно не достатньо, щоб поставити свою оливу в один ряд з Кастролом або Мобілом… І що існують інші, значно важливіші характеристики.
Але я швидко зрозумів, що для них це означало необхідність серйозного інвестування в обладнання, дослідження, пошук та навчання персоналу, і, найголовніше – це означало неминучість перегляду прайс-листа!
Багато хто ставить ніби резонне питання: а навіщо виробникам олив, які купують готові пакети присадок і базові оливи у компаній зі світовим ім'ям і чітко дотримуються зазначеної рецептури, у всьому цьому дуже глибоко розбиратися, проводити дослідження, купувати відповідні прилади і т.д.?
Ось тут і схований головний троянський кінь!
Перше. Готовий пакет присадок – це багатокомпонентна система, що складається з суміші органічних та мультиметалевих солей та різних ефірів, розчинених у спеціальних розчинниках та стабілізованих у різних дисперсійних середовищах.
При цьому розчин або емульсія часто настільки насичені, що знаходяться на межі стабільності. Говорячи дуже простою мовою, у 200-літрову бочку з пакетом присадок «запхали» з десяток різних хімічних сполук – «діючих речовин», «утрамбувавши» їх максимально щільно, щоб вмісту однієї бочки вистачило на кілька тонн готової товарної оливи.
Не треба бути високодипломованим хіміком, щоб зрозуміти, що подібні речі вкрай чутливі до способу зберігання і транспортування.
З часом вони неминуче втрачають властивості: розшаровуються в бочках, стають неоднорідними в об'ємі, частково гідролізуються при контакті із конденсованою вологою в результаті зберігання на вулиці або в приміщеннях, що не опалюються. Присадки, отримані методом емульсійної полімеризації, взагалі необхідно постійно перемішувати в процесі зберігання. А як це зробити у закритій бочці?
Інший момент. Всі готові пакети присадок вимагають використання конкретної базової оливи, на якій вони (пакети) розроблялися та отримували ОЕМ-допуск.
Як вважаєте, чи використовують заводи-блендери десь у «третіх країнах» зазначені постачальником пакетів присадок OEM-допущені бази, якщо їхня вартість значно перевищує інші пропозиції? А якщо ще врахувати, що під боком як гриби ростуть нові заводи з регенерації відпрацьованих олив, що сотнями тон зливаються з, наприклад, танкерів та іншої морської і не тільки техніки…?
Чесні виробники є скрізь. Але нечесних у країнах із низьким рівнем контролю з боку держави – багато. І якщо завод хоче бути чесним та професійним – він не може існувати без лабораторії!
А ось якої саме – поговоримо у наступній статті.
Бесіду вів Олександр Кельм
.
